КУДИ ВАС НЕСЕ, БРАТИ НАШІ?!

Коли я чую хоча б одне слово про Москву, мені одразу чомусь хочеться москалів запитати: «Господа москалі, ну, за що  ви нас так сильно любите, що жодного дня без нас прожити не можете? Ні один сусіда, що межує з нами не проявляє такої палкою, такої вірної любові до нас, як ви. Ніхто з них не проситься ані в брати наші, ані в родичі наші, ані в дім наш. Тільки ви. Одні – єдині. Минуло всього 20 років. Всього 20 років, як ви без нас і ми, слава Богу, без вас. І ви вже не витримуєте цього раптового розлучення. Ви вже кричите на всю планету нашу, як несподівано покинута дружина, що ніхто так не любить нас, як ви. Ми вам дякуємо, дорогі ви наші москалі,  за вашу вірну і палку понад триста літню, нечувану в історії людства любов, але поки що дайте нам спокій і дайте нам спокійно розібратися і зі своєю любов»ю, бо й у нас вона, після вас, дещо різна.  Поки що полюбіть самі себе, а якщо вже не можете й справді без любові до свого ближнього, то хоч тимчасово полюбіть  китайців. Хоч років 20 полюбіть їх. А ще краще років 356. Вони ж, китайці, також ваші найближчі сусіди. Полюбіть їх. Полюбіть їх  щирою любов»ю відкритою для всіх( як ви кажете, а не тільки для українців) і хоч на якийсь час  заспокойтесь. Звикніть до своїх східних сусідів. Може, з часом і в них ви знайдете щось спільне у вашому  родовому корені. Може, вони раптом вам стануть набагато ближчі, аніж українці. Полюбіть їх, і дайте нам , нарешті, розлучення. Ви ж під час останнього (дай Боже, щоб він був останнім!!!) розподілу нашого  і спільного майна нашого забрали від нас все, що хотіли. Навіть набагато більше, аніж належить вам і ви щоденно, як всепланетарні жебраки, ще щось у нас просите. Посоромтесь. Майте хоч трохи московської гордості. Чого вам ще не вистачає? Землі? Так ви обробіть хоч ту, що простяглася на одну шосту планети і до Уралу, і поза Уралом. Не можете  самі обробити – запросіть туди корейців, в’єтнамців. Вони, як і китайці й українці, також працелюбні народи. Повчіться у них працювати. Не все  життя вам тільки з багнетами на плечах по планеті неозорій бігати. Може, й не всі хочуть, щоб ви на кінчиках тих багнетів усім без винятку приносили в дім найпередовішу у світі московську культуру, релігію і цивілізацію. Не будьте такі щедрі. Залиште щось і собі. Ну, для чого вам безкоштовно просвіщати той дикий Захід чи Схід включно з Японією. Вам же казав ваш геній, якого ви спочатку обпльовували, а потім також палко полюбили, незважаючи, що в нього «хохлацьке коріння». Маю на увазі Івана Денисовича, що Гулаг написав. Вибачте,  Олександра Солженіцина. Він же чітко вам наказував і просив, як своїм, йдучи у кращі й справедливіше світи, «Обустройтє Росію». Так облаштовуйте її. Для чого вам Чечня, Грузія, Абхазія, Південна Осетія, Дагестан, Інгушетія, а тепер ще Крим, Керченська протока, а потім й вся Україна? Ви й так відхопили від тієї України незміряно, починаючи від Стародубського полку (полк Івана Скоропадського, а нині  Білгородська область, яка чомусь опинилася по той бік українського кордону) аж до  Таганрога – першої столиці УССР. Щастя ваше ще й в тому, дорогі ви наші брати,  що у нас  така молода, без молочних зубів українська дипломатією. Вона навіть аби й рота розтулила, то вас не вкусить, бо, по-перше, нема чим(відсутні ж й  молочні зуби), а, по-друге, у неї перед вами весь час її молода душа  тремтить – все та душа боїться   образити вас, борони Боже, навіть по – братньому.

А ви все спішите кудись. Зупиніться, «старші брати» наші. Куди вас несе?! Зробіть привал. Віддихайтесь. Скиньте чоботи, провітріть ноги з мозолями. До Індійського океану ще далеко. Та й чого ото до нього йти обов’язково через Україну, Польщу, Фінляндію, коли є коротший і пряміший шлях. Прямо з Москви на Південь, до Калькутти і Делі, а далі до вже до пляжів Індійського океану , не завертаючи в Україну. Чи ви хочете заодно прихопити й нас, українців, щоб і ми помили чоботи в Індійському океані і перейшли на літню форму військового одягу? Так воно нам ні до чого. По – перше, в тому океані , кажуть,  також водяться акули й електричні скати. По-друге, ми й самі південний народ. По – третє, ми найчастіше носимо чоботи на плечах, щоб вони на довше збереглись. По – четверте – у містах  майже всі перейшли на  черевики й босоніжки. А, по-пяте, у нас є,  де мити ті чоботи. А якщо заберете Чорноморський флот з нашої території і кинете якір десь біля Калькутти, то ми тоді в  Чорному морі без фекалій і тіло грішне помиємо і навіть обличчя.

Подумайте, брати наші, Бог би вас забрав від нас. Добре подумайте, бо до Індійського океану дорога дальня. А ще просив би вас, чи порадив би по-братньому вам: не треба постійно землю сусідів  їхньою кров»ю зрошувати та  удобрювати тілами їхніми. Та  й тілами своїх солдатів не варто, як і тілами мирних жителів сусідніх республік чи держав.  Хоч раз на них і на життя своє погляньте через об’єктив, але не снайперської гвинтівки. Вони такі ж люди, як ви, тільки трохи кращі. Бо не хочуть ані з ким воювати, ані в кого землі чужої відбирати. Ну, не карати ж їх за це смертною карою. Хай собі моляться своєму Богу чи  Аллаху. Хто вже кого там вибрав. Хай розмовляють тією мовою, яку їм подарував Бог чи Аллах. Ну, чого ви хочете, щоб усі без винятку і всюди розмовляли тільки вашою мовою, жили тільки так, як ви їм накажете. Що ви за народ такий? Хто вас  таких щедрих на цю землю прислав? Звідки ви тут з»явилися? З якої планети чи сузір’я, що ні на кого із землян не схожі. Що ви за плем’я таке? Войовниче і ненаситне. Коли вже ваша широка російська душа заспокоїться? І де  на якому краю землі? Дайте відповідь, як запитував вас великий українець і великий російський письменник Микола Гоголь. Відповідь не даєте. І нема вам спокою на цій землі. Ви й далі мчите кудись без вітрил і глобусу, заплющивши очі налиті кров»ю. І де кінець тому вашому всепланетарному бігу по землі, як і де початок його. Ніхто відповісти не може, навіть російська душа, яку «умом, як і Росію, не понять». А без розуму так не хочеться жити на цій планеті.

             Олег Чорногуз.